Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Центральний районний суд м. Миколаєва
_____________________________________________________________________________________
Справа № 490/7073/21
Провадження № 1-кп/490/634/2021
У Х В А Л А
20 жовтня 2021 року
Центральний районний суд міста Миколаєва
У складі : головуючого - судді Алєйнікова В.О.
при секретарі - Ворожцовій О.О.
за участі прокурора - Варданяна Р.П.
обвинуваченого - І.
скаржника - Щ.
її представника - Мироненко І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження № 12021153020000677 про обвинуваченням:
І., який народився року у місті Миколаєві, є громадянином України, мешкає за адресою: місто Миколаїв, у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 299 Кримінального Кодексу України /в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року/, -
В С Т А Н О В И В :
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.
Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва Алєйнікова В.О. від 15 вересня 2021 року у справі призначено підготовче судове засідання.
19 жовтня 2021 року призначене судом підготовче судове засідання було проведеним.
У скарзі зазначала, що своїми діями, що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження, І. заподіяв смерть собаці за кличкою "Чіпа", "куратором" якої вона /заявниця/ була, чим заподіяв їй /заявниці/ моральної шкоди.
З огляду на таке та керуючись правом, передбаченим статтею 55 Кримінального Процесуального Кодексу України, вона звернулась до дізнавача з заявою, у якій просила визнати її потерпілою.
Проте, 06 вересня 2021 року їй була вручена письмова відповідь дізнавача № Щ-06/51/8-21, якою їй у визнанні потерпілою фактично було відмовлено.
З цього приводу 08 вересня 2021 року вона звернулась зі скаргою до слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва. Проте ця скарга була розглянута слідчим суддею 05 жовтня 2021 року, тобто - після того, як до суду був скерований обвинувальний акт у кримінальному провадженні, а за такого - була залишеною без розгляду.
Тим часом, 07 вересня 2021 року дізнавач сектору дізнання відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції ГУ НП в Миколаївській області була винесена постанова "про відмову у визнанні потерпілим", яку вона /заявниця/ отримала лише 15 жовтня 2021 року. При цьому ця постанова фактично не містить резолютивної частини, адже - не містила посилань про прийняте дізнавачем процесуальне рішення.
Спираючись про те, що вказані рішення про відмову у визнанні її потерпілою як за своїм змістом, так й за своєю формою не відповідають вимогам діючого законодавства, та наполягаючи на тому, що від вчинення І. злочину вона зазнала моральної шкоди, Щ. просила суд:
-скасувати незаконну постанову дізнавача підрозділу дізнання Відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції ГУ НП в Миколаївській області про відмову у визнанні потерпілим від 07 вересня 2021 року
-у судовому засіданні вручити їй пам'ятку про права та обов'язки потерпілого згідно ст. 55, 345 КПК України.
4.1. Під час підготовчого судового засідання представник скаржника заявлену скаргу підтримала.
При цьому вона вказувала, що Щ., подаючи заяву про визнання її потерпілою під час дізнання, бажала реалізувати свої права, зокрема - права надати показати, подавати докази, знайомитись з матеріалами кримінального провадження, висловлювати свою думку із приводу обставин дізнання та правової кваліфікації тощо, проте незаконні дії дізнавача перешкодили їй у такому.
Спираючись про таке, представник заявника наполягала на задоволенні скарги
4.2. Скаржник Щ. під час підготовчого судового засідання подану нею скаргу та позицію свого представника підтримала.
4.3. Прокурор під час підготовчого судового засідання вважав скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Він зазначав, що відомості про те, що Щ. не надала відомостей про те, що собака на ім'я Чіпа належить їй; всупереч тверджень заявниці матеріали справи доводять, що ця собака була безпритульною.
Таке, в свою чергу, доводить, що підстави вважати, що внаслідок дій І. Щ. була заподіяна будь-яка, зокрема - вказана нею моральна шкода - є відсутніми.
За такого, відсутні й підстави визнавати Щ. потерпілою за цим кримінальним провадженням.
4.4. Обвинувачений під час підготовчого судового засідання позицію прокурора підтримав та просив у задоволенні скарги відмовити.
Встановлені судом обставин із посиланням на докази
[він] в порушення вимог ст. 35 ЗУ "Про захист тварин від жорстокого поводження" від 21.02.2006 № 3447-IV та ст. 63 ЗУ "Про тваринний світ" від 13.12.2001 № 2894-ІІІ-ВР (у редакції ЗУ "Про внесення змін до ЗУ "Про тваринний світ" від 12.05.2011 № 3325-IV) вчинив умисний проступок, вчинений відповідно до порушення законодавства у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
Так, 01.09.2021 року близько 13:30 год, більш точного часу встановити не надалось можливим, І. перебував за адресою: м. Миколаїв, вул. 3 Слобідська, в магазині "Гастроном", де здійснював купівлю продуктів. В цей час у магазині на підлозі лежала безпритульна собака метис безпорода з чорним кольором окрасу шорстки, віком близько 15 років. Перебуваючи за вказаною адресою, у вказаний час, у І. виник злочинний умисел на вбивство вказаної собаки.
Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, із хуліганських мотивів, грубо порушуючи суспільні відносини, що забезпечують загально прийняті моральні принципи щодо поводження з тваринами, з метою вбивства собаки метис безпородної з чорним кольором окрасу шорстки, віком близько 15 років І. дістав з тканини заздалегідь приготовлену гвинтівку марки "Noresta" калібру 4,5 мм та вистрілив з неї в грудну клітину собаки.
В результаті своїх умисних протиправних дій І. спричинив безпритульній собаці метис безпорода з чорним кольором окрасу шорстки, віком близько 15 років тілесні ушкодження у вигляді раневого каналу діаметром приблизно 3-4 мм в правій частині легень, гостра крововтрата, несумісна з життя, внаслідок чого тварина померла.
Ці дії І. органами досудового розслідування кваліфіковані за частиною 1 статті 299 Кримінального Кодексу України - як жорстоке поводження з тваринами, що відносяться до хребетних, у тому числі безпритульними тваринами, що вчинене умисно та призвело до загибелі тварини, вчинене з хуліганських мотивів.
У заяві зазначила, що близько 14 років була "куратором" собаки, про вбивство якої йдеться в межах цього кримінального провадження /її кличка - "Чіпа"/: "тобто протягом усього її [собаки] життя … її лікувала, щодня годувала, доглядала та опікувала. Крім того, Чіпа кожного дня перебувала рядом [із нею] на [її] робочому місці, а на ніч супроводжувала [її] додому та спала у під'їзді будинку у влаштованому [нею] для неї [Чіпи] спальному місці".
Спираючись про таке, Щ. вказувала, що загибеллю Чіпи їй /заявниці/ була заподіяна моральна шкода.
З огляду на таке та посилаючись на статтю 55 Кримінального Процесуального Кодексу України заявниця просила:
-залучити її, як потерпілу, до кримінального провадження № 12021153020000677 від 01.09.2021 за ч. 1 ст. 209 Кримінального Кодексу України за фактом вбивства собачки по кличці "Чіпа" на території ринку "Юліана";
-вручити їй пам'ятку про права та обов'язки потерпілого;
-надати їй можливість ознайомитись з матеріалами кримінального провадження № 12021153020000677 від 01.09.2021 за ч. 1 ст. 299 Кримінального Кодексу України.
У своїй заяві Щ. також вказувала, що має докази на підтвердження кожної за наведених у заяві обставин.
-повідомлення про те, що згадана заява Щ. надійшла до канцелярії відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції ГУ НП в Миколаївській області та була зареєстрована за вхідним номером Щ-06;
-повідомлення про те, що ця заява була розглянута та долучена до матеріалів кримінального провадження;
-повідомлення про те, що заявниця була допитана під час дізнання по кримінальному провадженню № 12021153020000677 та має права та обов'язки свідка, які їй були роз'яснені;
-дослівне відтворення норм пункту 19 статті 3, статей 220, 221 та 55 Кримінального Процесуального Кодексу України;
-висновок такого змісту: "Процесуальною підставою прийняття рішення про відмову у визнанні потерпілим відповідно до ст. 55 КПК України є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява подана особою, якій не завдано шкоди";
-роз'яснення про те, що "у разі незгоди з прийнятим рішенням" заявниця може його оскаржити до слідчого судді місцевого суду.
Текст цієї постанови складається з трьох частин:
1)вступної частини;
2)мотивувальної частини;
3)резолютивної частини.
6.1. Вступна частина датованої 07 вересня 2021 року постанови містить відомості про місце і час прийняття постанови, а також прізвище, ім’я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову.
6.2. Мотивувальна частина датованої 07 вересня 2021 року постанови містить:
-відомості про наявність в провадженні дізнавача кримінального провадження № 12021153020000677 та підставу для внесення відомостей до Єдиного Реєстру Досудового Розслідування;
-констатацію тієї обставини, що заява Щ. про залучення її до цього кримінального провадження була розглянута та долучена до матеріалів кримінального провадження;
-викладення змісту цієї заяви;
-констатація тієї обставини, що залучена до матеріалів кримінального провадження заява не є підписаною;
-констатація тієї обставини, що /далі - дослівно/: "В ході досудового розслідування були допитані свідки даної події, яка мала місце 01.09.2021 року, які виклали наступні показання, що собака на кличку "Чіпа" проживала на ринку "Юліана" домівки та власників, тобто собака безпритульна, яку майже усі продавці та покупці бачили на вищевказаному ринці, як зазначали свідки, що безпритульна собака була улюбленицею";
-дослівне відтворення норми статті 1 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження";
-висновок такого змісту /далі - дослівно/: "Вивчивши матеріали та доказову базу, залучення в якості потерпілої Щ. не є можливим, оскільки остання не надала підтверджуючого документу на тварину, яка була у неї утриманні, як зазначала в заяві та під час допиту в якості свідка, а саме документи на тварину, що підтверджують проведення протиепізоотичних заходів (щеплень), її походження, ідентифікації реєстрованої тварини";
-дослівне відтворення норм пункту 19 статті 3, статей 220, 221 та 55 Кримінального Процесуального Кодексу України;
-висновок такого змісту: "Процесуальною підставою прийняття рішення про відмову у визнанні потерпілим відповідно до ст. 55 КПК України є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява подана особою, якій не завдано шкоди";
-роз'яснення про те, що /далі - дослівно/: "У разі незгоди з прийнятим рішенням Ви маєте право оскаржити зазначене до слідчого судді місцевого суду".
6.3. Резолютивна частина датованої 07 вересня 2021 року постанови являє собою текст такого змісту:
"1. Постанова про відмову у визнанні потерпілим.
При цьому у доданому до обвинувального акту реєстрі матеріалів досудового розслідування про факт винесення вказаної постанови не згадується.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 жовтня 2021 року вказана скарга була залишеною без розгляду та повернутою заявниці, оскільки на момент її /скарги/ розгляду судом обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні вже перебував на розгляді в суді.
Положення закону, якими керувався суд під час постановлення ухвали.
Щодо розгляду скарги на рішення під час дізнання.
При цьому, відповідно до частини 3 цієї статті, зокрема, рішення дізнавача про відмову у визнанні потерпілим може бути оскарженим особою, якій відмовлено у визнанні потерпілим, під час підготовчого судового засідання.
1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора;
1-1) скасування повідомлення про підозру;
2) зобов’язання припинити дію;
3) зобов’язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
Щодо статусу потерпілого у кримінальному провадженні.
1) бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені цим Кодексом;
2) знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування;
3) подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;
4) заявляти відводи та клопотання;
5) за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім’ї, майна та житла;
6) давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;
7) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;
8) мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг;
9) давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження;
10) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;
11) знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження;
12) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);
13) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених цим Кодексом;
14) користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом.
Окрім того, під час досудового розслідування потерпілий має право:
1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;
2) отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
3) подавати докази на підтвердження своєї заяви;
4) брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;
5) отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування.
До того ж, під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:
1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;
2) брати участь у судовому провадженні;
3) брати участь у безпосередній перевірці доказів;
4) підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення;
5) висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;
6) знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді;
7) оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Окрім того, на всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом України про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.
Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди /частина 1/.
Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення
/частина 2/.
Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого /частина 3/.
Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства /частина 4/.
За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді /частина 5/.
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом /частина 1/.
Правила поводження з тваринами встановлюються законом /частина 2/.
6.1. Відповідно до статті 1 цього Закону терміни у ньому вживаються в такому значенні:
-тварини - біологічні об'єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові /абзац 2/;
-домашні тварини - собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий час у їх природному ареалі /абзац 4/;
-безпритульні тварини - домашні тварини, що залишилися без догляду людини або утворили напіввільні угруповання, здатні розмножуватися поза контролем людини /абзац 6/;
-утримання в домашніх умовах - обмеження природної волі домашніх тварин, що виключає їх вільне переміщення за межами квартири, подвір'я окремого будинку /абзац 18/.
6.2. Відповідно до частини 2 статті 9 цього Закону: "Правила утримання домашніх тварин установлюються органами місцевого самоврядування".
6.3. Відповідно до абзацу 6 частини 1 статті 22 цього Закону забезпечення своєчасного надання домашній тварині щеплень є обов'язком особи, яка її утримує.
7.1. Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 цих Правил: "Домашні тварини, яких утримують громадяни, є особистою власністю і, як кожна власність, охороняється законом. Тварина може бути вилучена у власника за рішенням суду чи в іншому порядку у випадках, передбачених діючим законодавством України".
7.2. Відповідно до пункту 3.4 Розділу 3 цих Правил реєстрація домашніх тварин є обов'язком їх власника.
Щодо наданого на розгляд суду обвинувального акту.
1) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство) /пункт 3 частини 2/;
2) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення /пункт 5 частини 2/.
Аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов’язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників:
1)фактичних обставин кримінального правопорушення (фактична складова);
2)правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»);
3)формулювання обвинувачення.
Як зазначено далі у вказаній Постанові, в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) – це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
При цьому, як зазначено далі у вказаній постанові, важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) - фактичної моделі - бо саме правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.
При визначені того, чи є виклад фактичних обставин справи належним, Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328 К/С-16 вказав про необхідність керуватись рекомендаціями, що викладені у рішенні Європейського Суду з Прав Людини у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року.
У вказаному рішенні Європейський Суд з Прав Людини нагадав, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто - про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у пункті "b" частини З статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод /надалі - Конвенції/.
При цьому викладені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності мають надавати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
У цій же постанові зазначається, що: " Для суду [обвинувальний акт] є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж.
Інші положення закону. якими суд керувався під час винесення цієї ухвали.
І......Відповідно до частини 1 статті 2 Кримінального Процесуального Кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
ІІ......Відповідно до частини 6 статті 9 Кримінального Процесуального Кодексу України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, суд, виходячи з загальних засад кримінального провадження, застосовує аналогію кримінального процесуального закону.
-дізнання - форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків /пункт 4/;
-досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності /пункт 5/;
закон пов'язує закінчення досудового розслідування з постановленням процесуального рішення - постанови про закриття кримінального провадження, або вчиненням комплексу процесуальних дій, пов'язаних з направленням до суду обвинувального акту чи відповідного клопотання. У Параграфі 1Глави 24 КПК розкриваються відповідні форми закінчення досудового розслідування.
За загальним правилом, слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитися лише в розпочатому кримінальному провадженні, відомості про яке занесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування. Будь-які слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими (ч. 3 ст. 214, ч. 8 ст. 223, ст. 219 КПК).
Окрім того, закон містить поняття «завершення» як проміжний етап досудового розслідування. Досудове розслідування, яке має наслідком звернення до суду з обвинувальним актом або з клопотанням про застосування примусових заходів, має три ключові віхи: початок - визначається внесенням відомостей до ЄРДР; завершення - пов'язується з фактом відкриття матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи та іншим особам відповідно до положень ст. 290 КПК; закінчення - фіксується направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Тобто, кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, як це передбачено у ст. 219 КПК, та не має точок дотику із завершенням досудового розслідування. До цього слід додати, що законодавчі обмеження на проведення слідчих (розшукових) дій «прив'язані» саме до закінчення, а не до завершення досудового розслідування.
Кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, яке, як етап кримінального провадження, законодавець пов'язує у часі зі зверненням з обвинувальним актом до суду (його фактичним направленням). А тому в межах строку досудового розслідування обвинувальний акт має бути не лише складено, затверджено та вручено, а й безпосередньо направлено на адресу суду.
1)відкриття матеріалів іншій стороні /стаття 290/;
2)складання обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування (зокрема — у формі дізнання) та його затвердження /стаття 291/;
3)надання копії обвинувального акту /стаття 293/
Після вчинення цих дій відбувається фактичне звернення до суду з обвинувальним актом.
обвинувальний акт, згідно із пунктом 3 частини другої статті 283 КПК, ... обвинувальний акт – це підсумковий процесуальний документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, засвідчується його завершення й надання доступу до матеріалів стороні захисту.
1)прийняти рішення про закриття кримінального провадження;
2)повернути дізнавачу кримінальне провадження з письмовими вказівками про проведення процесуальних дій з одночасним продовженням строку дізнання до одного;
3)звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або про звільнення від кримінальної відповідальності;
4)у разі встановлення ознак злочину направити кримінальне провадження для проведення досудового слідства.
При цьому відповідно до згаданого вище пункту 1 частини 2 статті 307 Кримінального Процесуального Кодексу України суд має право скасувати таке рішення, що має наслідком продовження дізнання (досудового розслідування) у відповідному кримінальному провадженні.
Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Щодо обґрунтованості скарги на рішення дізнавача про відмову у визнанні потерпілим.
І……Процитовані вище приписи пункту 5 частини 1, частини 3 статті 303 Кримінального Процесуального Кодексу України зобов'язують суд під час підготовчого судового засідання розглянути скаргу на рішення дізнавача про відмову у визнанні потерпілою.
За такого, скарга Щ., що надійшла до суду після призначення підготовчого судового засідання, підлягає обов'язковому розгляду судом.
ІІ……Розглядаючи подану скаргу по суті, суд відзначає таке.
Та такими "підставами" дізнавач вважала ту обставину, що Щ. не надала "підтверджуючого документу на тварину", а саме - документів, що підтверджують проведення протиепізоотичних заходів (щеплень), її походження, ідентифікації реєстрованої тварини.
1.1. Але вказані дізнавачем обставини спроможні свідчити лише про те, що Щ. не виконувала повною мірою обов'язки особи, яка утримує Чіпу.
Водночас, того факту, що заявниця в дійсності утримувала Чіпу, тобто - забезпечувала її засобами для існування та здійснювала догляд за нею - вказані дізнавачем обставини спростувати неспроможні.
1.2. Між цим, відповідно до процитованих вище приписів частини 2 статті 9 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" та пункту 2.4 розділу 2 Правил утримання домашніх собак та котів в м. Миколаєві самого по собі цього факту, а саме - факту утримання заявницею Чіпи - вже достатньо для визнання Щ. власником собаки.
Відповідно до процитованих вище приписів статей 180, 190, 23 Цивільного Кодексу України за такого страждання Щ в зв'язку із вбивством Чіпи /про що, власне, йдеться в межах цього кримінального провадження/ утворюють моральну шкоду, наявність якої відповідно до процитованої вище частини 1 статті 55 Кримінального Процесуального Кодексу України є підставою для визнання особи потерпілою відповідно до її заяви.
Отже, вказані дізнавачем підстави для відмові Щ. у визнанні її потерпілою для обґрунтування твердження про те, що діями обвинуваченого їй не було завдано моральної шкоди не є ані - достатніми, ані - очевидними.
В цьому ж випадку, як доведено вище, очевидні та достатні підстави вважати, що внаслідок дій І., Щ. шкода заподіяна не була, є відсутніми.
Отже, оскаржуване рішення дізнавача за своєю суттю не ґрунтується на законі та фактичних обставинах кримінального провадження.
Так, воно є вперше сформульованим у листі, який /лист/ фактично дублюється постановою.
При цьому ця постанова не вказана в реєстрі матеріалів дізнання, що не дає підстав стверджувати, що вона дійсно ухвалювалась під час дізнання.
До того ж, як слушно вказують заявниця та її представник, згадана постанова не містить формулювання рішення про відмову у визнанні Щ. потерпілою, таке рішення лише випливає з суті згаданих листа та постанови.
По-перше, сумніви у тому, що Щ. дійсно зверталась з відповідною заявою, та передана на розгляд дізнавача заява містить її дійсне волевиявлення, наразі є відсутніми. За такого відсутність підпису свідчить лише про хиби оформлення заяви, які мали бути виправленими під час її /заяви/ прийняття працівником канцелярії.
По-друге, матеріали справи доводять, що ця обставина не вплинула на обставини розгляду заяви під час дізнання, адже не завадила дізнавачу залучити цю заяву до матеріалів кримінального провадження та розглянути її.
Наведене у сукупності доводить, що рішення дізнавача про відмову у визнанні Щ. потерпілою є неправомірним.
ІІІ……Наслідки неправомірності рішення дізнавача про відмову у визнанні Щ. потерпілою для кримінального провадження полягають у такому.
По-перше, рішення дізнавача про відмову у визнанні Щ. потерпілою, як неправомірне, не могло враховуватись під час дізнання та не може братись до уваги під час прийняття послідуючих процесуальних рішень та вчинення послідуючих дій.
По-друге, відповідно до процитованої вище норми частини 2 статті 56 Кримінального Процесуального Кодексу України в Щ. з моменту подання нею 03 вересня 2021 року заяви про визнання її потерпілої, тобто - з 03 вересня 2021 року - виникли права та обов'язки потерпілого.
По-третє, протягом періоду з 03 вересня 2021 року до 13 вересня 2021 року її права, як потерпілої, систематично порушувались.
Зокрема, вона була позбавлена можливості реалізувати згадані нею під час підтримання скарги права, а саме:
-подавати докази дізнавачу, прокурору, слідчому судді, суду;
-заявляти клопотання;
-давати пояснення, показання;
-оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність дізнавача, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;
-знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо неї кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу;
-подавати докази на підтвердження своєї заяви;
-брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі.
Щодо результатів розгляду скарги на рішення дізнавача про відмову у визнанні потерпілим.
Відповідно до процитованих вище приписів пунктів 1, 2 та 3 частини 2 статті 307 Кримінального Процесуального Кодексу України суд, встановивши, що скарга є обґрунтованою, має ухвалити:
А) про скасування рішення дізнавача;
Б) про зобов’язання вчинити дії щодо поновлення прав потерпілою.
А......Виходячи з такого, рішення дізнавача про відмову у визнанні Щ. потерпілою, як неправомірне, за наслідками підготовчого провадження підлягає скасуванню.
Б......Вирішуючи питання про дії, що мають бути вчиненими з метою захисту права потерпілої, суд виходе з такого.
І......Найбільш суттєвою дію, що була вчиненою під час дізнання на порушення прав потерпілою, наразі є звернення прокурора з обвинувальним актом на виконання його рішення про форму закінчення дізнання.
Виходячи з процитованих вище норм закону, що регулюють оцінку обвинувального акту судом під час підготовчого судового засідання, у цьому засіданні суд має з’ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття судових рішень, передбачених частиною 3 статті 314 Кримінального Процесуального Кодексу України.
Аналізуючи в цьому аспекті наданий на розгляд суду обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні, суд доходе такого.
Проте, як доведено вище, в цьому кримінальному провадженні Щ. є потерпілою та набула права та обов'язки потерпілого з 03 вересня 2021 року.
Отже, всупереч вимог пункту 3 частини 2 статті 291 Кримінального Процесуального Кодексу України наданий суду у цьому кримінальному провадженні обвинувальний акт не містить вказівок про потерпілого у цьому кримінальному провадженні.
Таке означає, що відносно неї не була застосована належна правова процедура.
Між цим, застосування належної правової процедури, як розтлумачив Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 627/927/19, означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Її порушення ж призводить до викривлення змісту кримінально-правових і кримінальних процесуальних відносин і унеможливлює внаслідок цього належну реалізацію учасниками цих відносин своїх прав і обов'язків та правомірне здійснення як відповідного, так й наступних етапів кримінального провадження.
З огляду на таке, обвинувальний акт, складений за умови безпідставного, а по суті - штучного - усунення потерпілої від кримінального провадження (внаслідок чого потерпіла була позбавленою можливості брати участь у формулюванні обвинувачення) зробило безґрунтовним і позбавленим правових підстав наступне складання обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні.
Отже, як фактичні, так й юридичні підстави для призначення судового розгляду на підставі наданого на розгляд суду обвинувального акту в цьому випадку є відсутніми.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 314 КПК України за таких обставин наявний в суді обвинувальний акт, як такий, що не відповідає вимогам Кримінального Процесуального Кодексу України, слід повернути прокурору для усунення недоліків.
ІІ......Вирішуючи питання про інші дії, які мають бути вчиненими з метою захисту прав потерпілої, суд враховує таке.
1.1. Оцінка кримінально-процесуальних відносин, що виникають внаслідок повернення обвинувального акту прокурору, з урахуванням наведених вище приписів діючого законодавства та настанов судової практики, призводить до такого.
Поза розумним сумнівом, внаслідок ухвалення про повернення обвинувального акту прокурору таким, що не відбувся стає факт направлення обвинувального акту до суду (цей факт анулюється, "скасовується" й т.ін.).
Отже, рішення про повернення обвинувального акту фіксує те, що:
-стадія досудового розслідування кримінального провадження (зокрема - у формі дізнання) - не є закінченою;
-стадія судового розгляду кримінального провадження не розпочинається.
При цьому з огляду на те, що за загальним правилом до вчинення прокурором дій щодо фактичного направлення до суду обвинувального акту частина пов'язаних з таким дій прокурором вже проведена, досудове розслідування після повернення прокурору обвинувального акту перебуває на етапі його "завершення".
Відповідно до згаданого вище висновку Верховного Суду про застосування норм права на цій стадії проведення як процесуальних, так й слідчих (розшукових) дій не є обмеженим.
Таке призводить до висновку про те, що після повернення обвинувального акту прокурор та органи досудового розслідування мають право в межах строків досудового розслідування (дізнання) вчиняти необхідні процесуальні та слідчі дії.
1.2. До таких же висновків стосовно обставин цього кримінального провадження призводить й оцінка кримінально-процесуальних відносин, що виникають внаслідок повернення обвинувального акту прокурору, за наслідками системного тлумачення на підставі аналогії закону.
Так, відповідно до процитованих вище приписів діючого законодавства та настанов судової практики звернення з обвинувальним актом є однією з форм закінчення досудового розслідування, зокрема - у формі дізнання.
Іншою формою закінчення дізнання є закриття кримінального провадження.
Та законодавцем прямо передбачене відновлення закритого кримінального провадження на підставі скарги потерпілого. Поза розумним сумнівом, у разі задоволення скарги потерпілого досудове розслідування (зокрема - у формі дізнання) відновлюється прокурор та органи досудового розслідування мають право в межах строків досудового розслідування (дізнання) вчиняти необхідні процесуальні та слідчі дії.
Та правовідносини, що виникають внаслідок скасування постанови про закриття кримінального провадження та ті, що виникли в межах цього кримінального провадження:
-мають однаковий склад суб'єктів, адже - виникають між стороною обвинувачення, стороною захисту та потерпілим;
-виникають із приводу відносин, що складаються в зв'язку із закінченням досудового розслідування;
-регулюються одними нормами права, зокрема - нормами Глави 24 Кримінального Процесуального Кодексу України (у відповідних випадках - з урахуванням особливостей, що передбачені у статті 301 Кримінального Процесуального Кодексу України) та статтями 303, 307 Кримінального Процесуального Кодексу України;
-настають за тих самих умов - а саме - за умови надходження скарги потерпілого.
Отже, правовідносини, що виникають внаслідок скасування постанови про закриття кримінального провадження, та ті, що виникли в межах цього кримінального провадження, є подібними.
1.3. Суд також відзначає, що підхід, який передбачає ствердження наявності в прокурора після повернення обвинувального акту права продовжувати досудове розслідування сприяє забезпеченню мети здійснення кримінального провадження.
Так, наявність недоліків, які, як в цьому випадку, роблять неможливими належну реалізацію учасниками цих відносин своїх прав і обов'язків та правомірне здійснення як відповідного, так й наступних етапів кримінального провадження, унеможливлює справедливий судовий розгляд кримінального провадження та захист прав та законних інтересів усіх його учасників.
За такого повернення обвинувального акту прокурору, має за мету приведення процедури досудового розслідування у відповідність із вимогами кримінального процесуального Закону, що дає змогу після усунення виявлених істотних процесуальних порушень, за наявності до того підстав, вдруге скерувати обвинувальний акт до суду для справедливого розгляду по суті та прийняття рішення.
Якщо ж пристати на протилежну точку зору, таке означатиме, що внаслідок істотних недоліків, що виявились у направленому до суду обвинувальному акті, зокрема - потерпілий - завідомо не зможуть захистити свої права у суді, отже - будуть позбавленими доступу до правосуддя, що суперечить вимогам як національного законодавства, так й - Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
1.4. Протилежна точка зору до 2021 року, коли судовою практикою був визначений момент закінчення досудового розслідування, обґрунтовувалась виключно історичним тлумаченням норм права, зокрема - тим, що відновлення досудового розслідування (зокрема - у формі дізнання) після повернення обвинувального акту прокурору по суті означає "реанімацію" інституту повернення справи на досудове розслідування, що суперечить меті вдосконалення законодавства при прийнятті Кримінального Процесуального Кодексу 2012 року.
Проте, з обґрунтованістю такого підходу погодитись неможливо.
(а) Так, посилання про "реанімацію" виключеного з законодавства інституту повернення кримінальної справи на додаткове розслідування навряд чи можна вважати доречним, адже Кримінальним Процесуальним Кодексом України запроваджений інститут повернення обвинувального акту прокурору, в межах якого, але аж ніяк не "реанімованого" інститут наразі й приймаються відповідні рішення.
(б) Принагідно слід відзначити, що цей підхід базується на аргументах, які не є цілком коректними.
Так, інститути повернення обвинувального акту прокурору /за умови, що у разі досудове розслідування продовжується/ та інститути повернення справи для проведення додаткового розслідування за Кримінально-Процесуальним Кодексом України 1960 року є подібними лише суто формально, а саме - тим, що передбачають повернення до більш ранніх стадій кримінального провадження після скерування справи до суду.
В той же час, вони мають суттєві відмінності. Так, інститут повернення справи на додаткове розслідування передбачав повернення справи у разі допущеної органами досудового слідства неповноти, яка не може бути усунутою під час судового розгляду. Та саме таке, а саме - те, що відсутність доказів вини особи у вчиненні злочину обумовлювало не її виправдання, а лише повернення справи на додаткове розслідування - призводило до того, що суд виступав не як незалежний та об'єктивний арбітр, а як представник сторони обвинувачення, що не є сумісним із судовою функцією /Пояснювальна записка до проекту Кримінального Процесуального Кодексу України, розділ "Обґрунтування необхідності прийняття закону"/.
На відміну від такого, інститут повернення прокурору обвинувального акту є спрямованим на усунення недоліків, які тягнуть за собою перешкоджання у доступу до правосуддя. Та таке узгоджується із завданням суду щодо створення необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, зберігаючи об’єктивність та неупередженість.
(в) До того ж, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к звернула увагу на те, що способи тлумачення норм права не можна використовувати ізольовано один від одного та наголосила на тому, що надання переваги одному з них (в цьому випадку - історичному) трактуванню норм законодавства без одночасного цільового (телеологічного) їх тлумачення не дозволить встановити зміст, а також мету та практичне значення існування тієї чи іншої норми у законодавстві, а для досягнення мети тлумачення правових норм доцільно використовувати способи тлумачення в їхній сукупності та комплексному взаємозв`язку.
З огляду на таке, суд відзначає, що результати виключно історичного підходу до оцінка кримінально-процесуальних відносин, що виникають внаслідок повернення обвинувального акту прокурору, додатково до їх некоректності, входять в суперечність як з результатами його словесно-граматичного (буквального), так й - його телеологічного тлумачення
Отже, підхід, який заперечує право продовжувати досудове розслідування (зокрема - у формі дізнання) після повернення прокурору обвинувального акту не є прийнятним.
Наведене у сукупності доводить, що після повернення обвинувального акту прокурор та органи досудового розслідування мають право в межах строків досудового розслідування (дізнання) вчиняти необхідні процесуальні та слідчі дії.
-подавати докази дізнавачу, прокурору, слідчому судді, суду;
-заявляти клопотання;
-давати пояснення, показання;
-оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність дізнавача, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;
-знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо неї кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу;
-подавати докази на підтвердження своєї заяви;
-брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі.
Щ. у скарзі просила суд за наслідками розгляду скарги надати їй пам'ятку про її права та обов'язки у суді.
Проте, оскільки таке має бути здійсненим спочатку органами дізнання, підстави для задоволення скарги в цій частині є відсутніми.
Отже, скарга Щ. підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 369-372; 376 КПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
1.Скаргу Щ - задовольнити частково.
2.Скасувати рішення дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції ГУ НП в Миколаївській області про відмову у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні № 12021153020000677 Щ., що оформлене листом № від 06 вересня 2021 року та постановою від 07 вересня 2021 року.
3.Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12021153020000677 про обвинувачення І. у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 299 Кримінального Кодексу України /в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року/ - повернути прокурору, як такий, що не відповідає вимогам статті 291 Кримінального Процесуального Кодексу України.
4.Зобов'язати прокурора, органи дізнання (досудового розслідування) вчинити дії щодо забезпечення реалізації Щ. прав потерпілого під час дізнання (досудового розслідування).
Ухвала в частині рішення про повернення обвинувального акту прокурору може бути оскарженою до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом 7 днів, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
СУДДЯ =АЛЄЙНІКОВ В.О.=
_03_03.png)
